ПОФОЦІНКА: Експертна оцінка майна: АКТУАЛЬНО
січ.
15
2011
Автори: Воронін В.О., Костик А.В., Лянце Е.В., Павлиш Л.І.
Опубліковано: Вісник Національного університету «Львівська політехніка» № 649, «Логістика. Логістика і маркетингове управління», 2009 р., Видавництво НУ «Львівська політехніка», стор. 161. В роботі розглядається концепція організації менеджменту компанії, направленого на збільшення вартості компанії шляхом реалізації інноваційно-алокаційного проекту – впровадження логістичного центру для управління зростаючею торговою мережою. Концепція управління вартістю підприємства (Shareholder Value Concept, Value-Based Management) орієнтує менеджмент на зростання ринкової вартості компанії або зростання вартості майнового комплексу, що створюється або розвивається в інноваційних проектах. Ця концепція в протилежність концепції максимізації поточних і очікуваних на найближчий час прибутків робить акцент на реалізацію інноваційних проектів, які забезпечать для фірми стабільні і підвищені грошові потоки в майбутньому.
The given article deals with the conception of management's organisation of company, directed on the increase of company's value by realization of innovatiio - allocation project - introduction of logistic center for the management of widespseading net of point-of-sale. Conception of management of the enterprise's entimation (Shareholder Value Concept, Value-Based Management) orients the management on the growth of market value of company or the growth of property's value complex which is created or develops in the innovative projects. This conception in the opposition of the conception of maximization of current and expected for the nearest time incomes does an accent on the realization of the innovative projects, which will provide a firm with stable and enhanceable money flow in the future
Постановка проблеми. Все більше число молодих компаній, що успішно розвиваються, виходять на ринок в тих або інших галузях народного господарства України. Перед менеджментом цих компаній все частіше в розділ ставиться завдання, не досягнення короткострокових показників (прибуток на акції або на частку у фірмі, рентабельність власного капіталу), які можуть привести до практики «витягування соків» з компанії і її фінансової неспроможності в майбутньому, а досягнення довгострокових цілей – хай і відкладене в часі, але істотне і довготривале збільшення ринкової вартості компанії.
Якщо розглядати вартість компанії як об'єкт управління, то можна вважати, що на вхід системи поступає базова вартість, а на виході виходить фактична (звітна) або майбутня (перспективна), планова вартість компанії.
Цикл створення вартості можна розділити на дві стадії.
Перша – виявлення і створення шляхом активних дій ринкових можливостей в цілях максимізації вартості компанії і розробка чіткої стратегії, що дозволяє з максимальною ефективністю використовувати ці можливості. Вартість тут є основною цільовою функцією.
Друга – оціночна стадія циклу створення вартості, яка направлена на оцінку результатів прийнятої стратегії і бізнесу в цілому, а також можливе коректування мети. На цій стадії основною проблемою є розробка алгоритму вимірювання вартості компанії на основі трьох існуючих фундаментальних підходів до оцінки: витратного, ринкового і прибуткового.
Друга стадія є інформаційною базою ухвалення управлінських рішень. Крім того, отримана оцінка вартості компанії, бізнес-направления, об'єкту прибуткової нерухомості надалі ляже в основу «дерева» цілей (з відповідним коректуванням, звичайно) і процесу бюджетування. Вартість компанії тут грає роль основного показника ефективності, який на відміну від інших фінансових показників, відповідає вимогам необхідності і достатності.
Оцінка вартості враховує довгострокові перспективи діяльності компанії, оскільки в основі концепції вартості — прогнозування грошових потоків, які в майбутньому принесуть активи копанні. Таким чином, на відміну від інших, вартість завжди довгостроковий показник.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оцінку бізнесу по її предмету із самого початку не можна змішувати з аналізом фінансово-господарській діяльності фірми (наприклад, на основі дослідження коефіцієнтів, що розраховуються по бухгалтерському балансу компанії) який теж іноді в «побутовому» сенсі схильні називати оцінкою того, як у фірмі здійснюється бізнес.
Оцінка бізнесу завжди відповідає на пряме питання: «скільки коштує або скільки може коштувати бізнес?».
Предмет оцінки бізнесу також граничить з предметами оцінки нерухомості і об'єктів інтелектуальної власності. Так нерухомість завжди можна оцінити як основу для бізнесу на основі цієї нерухомості. Наприклад, при здачі її в оренду, а потім перепродажу. Так само об'єкти інтелектуальної власності можна оцінювати на основі прогнозу додаткових капітальних вкладень і прибутків (грошових потоків), які здатні принести комерційне використання об'єкту інтелектуальної власності (це особливо прийнято для оцінки патентів на винаходи і корисні моделі).
Проте оцінка бізнесу ширша за оцінку нерухомості і оцінку об'єктів интелектуальної власності і включає їх. Головний «водорозділ» в достатньо принципово відмінному розумінні предмету оцінки бізнесу полягає в тому, що оцінка бізнесу може бути:- як оцінкою фірми — зі всіма її зобов'язаннями і початковими планами, так і оцінкою її майнового комплексу, тобто майна, що дозволяє, випускати і продавати продукцію будь-кому хто придбає його без обтяження зобов'язаннями, що раніше виникли у фірми (власника цього майна), а також бізнес-планами, що існували у неї.
У першому випадку оцінка бізнесу орієнтується на продаж фірми (часткою в ній, акцій). У другому випадку вона націлена на опрацьовування вірогідних операцій з продажу «в пакеті» взаємодоповнюючого майна і прав власності фірми і/або її діючих бізнесів («бізнес-ліній», «справ»).
Останнє, проте (залежно від умов відповідного контракту), може мати на увазі і передачу зобов'язань у справі, що продається. Так, в поняття майнового комплексу по конкретній продукції і, зокрема, до складу укладених під цю продукцію контрактів (їх також кваліфікують як нематеріальні активи), можуть увійти кредитні контракти (кредитні угоди) по тих кредитах, які узяті або, які можна ще взяти (угоди про кредитні лінії) на користь освоєння і випуску даної продукції. До таких позик належать інвестиційні кредити і кредитні лінії по розвитку виробництва і системи збуту цій продукції, а також кредити на потреби фінансування оборотних коштів під конкретні великі замовлення на дану продукцію.
Оцінка підприємства спочатку залежить від того, з розрахунку на який сценарій його розвитку, тобто на який варіант рішення з приводу його подальшої долі, вона робиться. Тому грамотний підхід до бізнесу однозначно вимагає, щоб будь-яка його оцінка робилася з розрахунку на початкові вказані визначення вартості підприємства, яких в принципі може бути два (з урахуванням проміжних рішень):
Існують наступні підходи до оцінки підприємства, в різній мірі відповідаючі тому або іншому визначенню вартості бізнесу:
Якщо підприємство оцінюється діючим (що зберігає робочі місця), то його природно оцінювати в рамках так званого прибуткового підходу. Цей підхід припускає, що ринкова вартість бізнесу визначається майбутніми доходами, які можна отримати, продовжуючи бізнес. При цьому, на оцінку ринкової вартості підприємства не повинна впливати (не повинна в ній враховуватися) вартість того майна, яке є на підприємстві і є необхідним для продовження бізнесу і життя діючого підприємства. У разі продажу такого майна (подібна перспектива дозволила б включити його ринкову вартість в оцінку вартості підприємства) продовження бізнесу, який на ньому заснований, стане неможливим і виключить початкове припущення про оцінку підприємства як діючого.
Оцінка діючого підприємства реалізується в рамках так званого ринкового підходу. Він зводиться до того що для оцінки ринкової вартості компанії, що не має розміщених на фондовому ринку акцій, знаходять компанію-аналог з достатньо ліквідними акціями, яка відноситься до тієї ж самої галузі, того ж розміру, використовує ту ж систему бухгалтерського обліку, того ж віку і ін.(відкрита компанія, яку оцінює сам фондовий ринок), і з відповідними коректуваннями переносять її оцінку на підприємство, що оцінюється. Використання даного підходу через нерозвиненість фондового ринку в Україні є проблематичним.
Ліквідаційна вартість підприємства оцінюється переважно в рамках так званого майнового (витратного) підходу. Його зміст полягає в оцінці ринкової вартості чистих, за вирахуванням заборгованості, активів. Воно відштовхується від оцінки ринкової вартості всіх активів (майна) підприємства — матеріальних (реальних і фінансових) і нематеріальних, незалежно від того, як вони відображаються (і чи взагалі відображаються) в бухгалтерському балансі підприємства.
Найчастіше в світовій практиці оцінка фірм (підприємств) проводиться в наступних цілях:
перевірити, наскільки об'єктивне (незалежне від випадкових і таких, що тимчасово діють чинників) поточне ринкове котирування акцій тієї або іншої відкритої компанії з достатньо ліквідними акціями, а також поточний спостережуваний на ринку тренд в її зміні: дрібним і портфельним інвесторам це дозволяє визначитися в очікуваному продовженні або зміні даного тренда, стратегічним же інвесторам — ухвалити більш обгрунтоване рішення про придбання або продаж контрольних пакетів такій компанії, не спираючись тільки на дані фондового ринку;
стежити за ринковою вартістю закритих компаній і підприємств з недостатньо ліквідними акціями, по яких інший спосіб отримати якусь надійну інформацію про їх ринкову вартість в принципі недоступний;
готувати пропозиції по ціні купівлі—продажу закритих компаній або підприємств з недостатньо ліквідованими акціями;
використовувати при складанні і аудиті фінансового звіту компаній всіх типів для надання їх власникам (по відкритих компаніях — всіх учасниках ринку) повну інформації про дійсне фінансове положення і перспективи підприємства.
Недаремно отримувану при оцінці бізнесу величину вартості власного капіталу підприємства, підкреслюючи її відмінність від балансової вартості власного (статутного) капіталу, в англомовному ужитку називають “Fair value”, тобто дійсною (чесною) вартістю.
Оцінка підприємства як майнового комплексу, що діє стосовно оцінки, припускає, що весь майновий комплекс залишиться в одних руках і продовжуватиме використовуватися для випуску продукції певного типу (можливо, оновленою). Вартість майнового комплексу як що діє не обов'язково повинна співпадати з вартістю компанії, що володіє цим майновим комплексом і що розглядається як що діє.
При оцінці майнового комплексу компанії в цілому або її окремих бізнесів оцінювані предмети стають тим більше характерними предметами оцінки, ніж менш в конкретній країні розвинений фондовий ринок і ніж ймовірніше тоді продати не компанію (її акції), а її майно. Ринки відповідного майна в цих країнах опиняються більш ємкими і ліквідними, чим фондовий ринок в ринковій економіці; де вирішальним чинником є мати вигідну справу, а не просто фірму, переважаючим серед них виступає оцінка бізнесу як оцінка відповідних бізнес-ліній (або продуктових, в широкому сенсі будь-якого продукту, що продається, ліній). Тому навіть оцінка фірм як окремі юридичні особи, якщо ці фірми свідомо не підлягають закриттю (або різкому скороченню операцій з вивільненням активів, які можуть бути продані після цього) і оцінюються як підприємства (on-going-concerns), що діють, часто проводиться у вигляді сумарної оцінки сукупності бізнес-ліній даної фірми, лише з додаванням (ринковій вартості тих нефункціонуючих (надмірних)) активів, які не використовуються в цих виділених бізнес-лініях.
Очевидно також, що тільки на основі оцінки бізнес-ліній підприємства і може відбуватися оцінка молодих фірм, що ростуть, встигли закріпитися на ринку, що мають явно виражені конкурентні переваги і вигідні перспективні продукти, але що не встигли накопичити суттєві активи (майно). Оцінювати їх, відштовхуючись від накопиченого майна, означало б різко занизити їх вартість.
Формулювання цілей дослідження. Вартість компанії визначається її технікою, технологією, персоналом, організацією і економікою. При цьому провідна роль належить персоналу. Техніка, технологія, персонал, організація і економіка визначають потенціал компанії — максимальний позитивний результат діяльності, який може отримати компанія при даних ресурсах і зовнішніх умовах. Потенціал і імідж компанії на ринку — визначальні чинники її вартості.
У найбільш концентрованому вигляді суть концепції управління вартістю підприємства зводиться до наступного: з погляду акціонерів (інвесторів) фірми управління нею повинне бути націлене на забезпечення зростання ринкової вартості фірми і її акцій, оскільки таке зростання дозволяє акціонерам (інвесторам) отримувати для них самий значущий в порівнянні з іншими його формами дохід від вкладень у фірму — курсовий грошовий дохід від перепродажу всіх або частини акцій, що належать ним, або курсовий не грошовий дохід, що виражається в збільшенні вартості (цінності) що належать акціонерам чистих активів, а значить і суми їх власного капіталу.
Концепція управління вартістю сформувалася в рамках сучасної теорії фінансів і управління фінансами. Управління фінансами постулювало ідею максимізації акціонерної вартості як основній довгостроковій стратегічній меті і парадигму оцінки на підставі дисконтованих грошових потоків.
Концепція вартості базується на наступних принципах:
Концепція управління вартістю компанією, її бізнесу при розробці стратегії розвитку повинна знаходитися на вищому рівні в ієрархії управління, тобто зайняти пріоритетне місце, витісняючи при цьому підсистему управління прибутком на нижчий функціональний рівень.
Фундаментальні принципи управління вартістю, на яких базується його розвиток сьогодні:
З розвитком ринкових відносин система управління компанією проходить шлях від облікового до управлінського. Надалі, еволюція управлінського мислення характеризується переходом від оперативного (короткозорого) мислення до стратегічного. А це у свою чергу, вимагає впровадження інструментів стратегічного управління в практику ведення бізнесу на рівні з інструментами оперативного управління. Наступний етап розвитку бізнесу – управлінське (оперативне і стратегічне) мислення повинне бути зорієнтоване на вартісне мислення.
Основною перевагою вартісної орієнтації є той факт, що стратегічне планування з його ухилом у бік якісної спрямованості розширюється за рахунок включення в нього кількісної складової, а саме капіталізації компанії, яка досягає максимуму. Постановка цього питання, на нашу думку, можлива як мінімум при ув'язці стратегічного планування з оперативним. Необхідність подібної ув'язки на практиці особливо очевидна тому, що при традиційному стратегічному плануванні домінує якісний, а при оперативному — кількісний вираз сформованих намірів. Стратегічне планування з вартісною орієнтацією відрізняється тим, що завдяки залученню всіх планових елементів і рівнів, воно зорієнтовано на збільшення вартості компанії більшою мірою, ніж традиційне стратегічне планування.
За вартісним підходом до стратегічного управління на рівні бізнес-одиниць потрібно, щоб організація визначила альтернативні стратегії, оцінила кожну з них і вибрала ту, яка здатна створити найбільшу вартість. При цьому оцінка вартості, проведена незалежним оцінювачем, є потужним інструментом, який допомагає бізнес-одиницям аналізувати альтернативні стратегії і вибрати кращу з них. Проте багатоваріантність стратегічних альтернатив, притаманна корпоративному рівню, на функціональному рівні не допускається. Тому процес визначення оцінки і вибору стратегічної альтернативи розвитку повинен бути завершений на корпоративному рівні і рівні бізнес-одиниць.
Застосування нового підходу до стратегічного управління встановлює критерій вартості для ухвалення управлінських рішень на корпоративному рівні. В рамках цього підходу керівники вищого ешелону (топ-менеджери) розробляють таку корпоративну стратегію, яка би максимізувала загальну вартість компанії.
Таким чином менеджери фірми націлюються на дії і управлінські рішення, які не стільки збільшують поточні або плановані на найближчі періоди прибутки фірми, скільки створюють основу для отримання набагато більших і навіть, можливо, чітко не прогнозованих доходів у дещо віддаленішому майбутньому, які можуть підвищити поточну або майбутню ринкову вартість компанії. Причому курсовий дохід акцій від зростання в майбутньому ринкової вартості фірми повинен бути підтверджений розміщенням акцій та їх котуванням на фондовому ринку. Тобто проходження цього шляху є характерним для життєвого циклу багатьох молодих тимчасово закритих компаній, заснованих під конкретні інноваційні проекти.
Підводячи підсумки, можна відзначити, що система стратегічного управління на базі вартості відрізняється від традиційних систем тим, що є інтегруючим процесом, направленим на якісне поліпшення процесу ухвалення рішень на всіх рівнях компанії за рахунок концентрації зусиль на ключових чинниках корпоративної вартості. Саме таке розуміння логіки стратегічного управління на основі вартості є найбільш відповідним логіці функціонування компанії в умовах ринкової економіки.
У реальній управлінській практиці на ринкову вартість фірми і часток в ній можуть вплинути конкретні інвестиційні проекти фірми, наприклад, з створенням і освоєнням логістичних інновацій. Такі інвестиційні проекти по розробці і впровадженню нових видів продукції (товарів, послуг), а також нових технологічних процесів на базі логістичних рішень, як правило, іменуються інноваційними проектами. Саме вони здатні принести компанії додаткові прибутки і грошові потоки в результаті виведення на ринок нових продуктів, підвищення якості продукції, що раніше випускалася, і зниженням собівартості і операційних витрат підприємства. Але вони ж, будучи достатньо дорогими, через маркетингові чи науково-технічні помилки або неправильно вибрану стратегічну альтернативу, здатні принести фірмі величезні збитки. Причому тим більші, чим радикальніші є нові продукти або процеси, що створюються і освоюються.
Іншим типом проектів, які здатні істотно вплинути на рівень поточних і особливо очікуваних змінних витрат і прибутків компанії, виступають проекти по реорганізації (реструктуризації) компанії. Метою подібної реорганізації є збільшення ступеня її вертикальної і горизонтальної інтегрованості відносно профільної продукції, збільшення інвестиційної привабливості, кредитоспроможністі та надійністі компанії. Ці проекти, які іноді називають аллокаційними (від слова аллокація — розміщення, перерозміщення ресурсів) інноваціями або проектами реорганізації, через свою організаційну і юридичну складність, також на жаль можуть призвести до зворотних результатів.
Отже, завданнями менеджменту тоді можуть стати:
В цілях вирішення цих завдань менеджерам доведеться постійно звертатися до оцінки того, як проекти, що реалізуються, впливають на поточну обгрунтовану ринкову вартість компанії і її акцій. Саме ці оцінки, замість котувань фондового ринку, і повинні будуть визначати управлінські рішення по розвитку або призупиненню відповідних інноваційних і реорганізаційних проектів. Для прийняття рішень менеджери вимушені самі використовувати методи оцінки бізнесу, або регулярно удаватися до послуг сторонніх незалежних оцінювачів бізнесу.
Сучасний розвиток методів оцінки бізнесу якраз і йде в такому напрямі, щоб пристосуватися до вказаних вимог, витікаючих з інтересів застосування в менеджменті концепції управління вартістю підприємства.
Виклад основного матеріалу. Менеджмент, орієнтований на управління вартістю підприємства, в різній мірі відповідає інтересам різних інвесторів (акціонерів, пайовиків) фірми. У цьому сенсі всіх інвесторів компанії можна віднести до трьох основних груп:
Інтереси вказаних трьох груп інвесторів можна охарактеризувати таким чином.
Інвестори, що набули контрольний пакет акцій, часто схильні до того, щоб залишатися в компанії невизначено тривалий час, оскільки вони дістають можливість доступу до «нестандартних» форм. Наприклад, у вигляді завищення заробітної плати аффільованих з ними фізичних осіб , що характерно для дрібного і середнього бізнесу, або «зняття» грошових потоків з бізнесу контрольованих компаній, або примушення менеджерів продавати продукцію по низьких цінах фірмам, повністю належним інституційним співвласникам цих компаній і т.п..
Дрібні акціонери найчастіше не можуть дозволити собі вкладати свої (керовані ними) засоби на якийсь тривалий термін . Вони не обов'язково дрібні по своїх можливостях — це можуть бути, наприклад, достатньо спроможні інвестиційні або пенсійні фонди, інвестиційні компанії, які ради зниження своїх інвестиційних ризиків диверсифікують свій інвестиційний портфель. Дрібні акціонери вимушені ставати по суті спекулятивними інвесторами, тобто схильними до продаважу акцій при перших же підвищеннях або пониженнях котувань. Ясно також, що вони інвестують переважно у відкриті компанії, що володіють вже ліквідними акціями.
Інвестори, які вкладають в підприємство засоби на певний достатньо тривалий термін (3-5 років). Прагнучі отримати великі, але не завжди контрольні пакети акцій фірми, які дозволяють їм ввести своїх представників в раду директорів або правління компанії. Вони , як правило, планують для себе перепродаж належних їм акцій через певний термін і тому зацікавлені, хай і не в швидкому, але в істотному зростанні вартості компанії, наприклад, за 3-5 років. Таких інвесторів можна назвати середньотерміновими.
Венчурні інвестори. До них можуть відноситися, як «венчурні фонди», так і будь-які інституційні і індивідуальні інвестори, яких можна віднести до категорії венчурних інвесторів. Вони також можуть бути віднесені до середньотермінових. Відмінністю мотивації венчурних інвесторів є те, що вони інвестують в молоді закриті компанії. Оскільки молоді фірми, як правило, починають свій життєвий цикл з того, що засновуються у вигляді закритих акціонерних товариств (ЗАТ) або навіть товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Згідно класичної американської моделі венчурного інвестування, бізнес-план заснованої компанії повинен включати перехід компанії до відкритих (initial public offering, IPO) через тих же 3—5 років, для того щоб надати можливість венчурним інвесторам перепродати свою частку в підприємстві. Перетворення молодої компанії у відкриту при цьому вимагає від цієї компанії проведення додаткової емісії нових акцій і розміщення їх на фондовому ринку. Як що ж мова іде про ТОВ, то першим етапом реструктуризації є його перетворення в акціонерне товариство. Можлива і інша, не «американська», схема венчурного інвестування, яка характерна для таких країн як Україна, з менш розвиненим фондовим ринком. В цьому випадку венчурне інвестування не вимагає наявності у фірми достатньо ліквідних акцій до моменту виходу венчурного інвестора з фірми.
Всі ці інвестори не просто зацікавлені в істотному, хай і відкладеному в часі, зростанні вартості компанії, в яку вони вкладають гроші, а і, будучи представлені в менеджменті компаній, активно сприяють реалізації стратегії збільшення вартості компанії.
Особливо цікавими в якості венчурних інвесторів є банки, оскільки вони впливають на свою клієнтуру, серед якої можуть бути фактичні і потенційні постачальники і замовники фірми. Крім того вони можуть підтримати цю фірму кредитами, трастовими операціями і ін.
Не менш впливовими здатні опинитися інвестори подібного класу, якщо ними стають інвестиційні компанії, які повністю або частково контролюють бізнес не тільки компанії — об'єкт їх інвестицій, а можливо і фактичних і потенційних постачальників і замовників.
Коли в компанії підбирається деяке критичне (достатнє з погляду їх сумарного внеску в статутний капітал) число інвесторів, орієнтованих на зростання ринкової вартості компанії , то вони починають спрямовувати всі поточні дії менеджерів фірми на істотне зростання майбутньої ринкової вартості компанії. Це перетворюється на головний критерій оцінки менеджменту і всіх його управлінських рішень. І навіть тоді, коли інвестори з відкладеними в часі інтересами до зростання доходів при перепродажі бізнесу, не в змозі виріщальним чином впливати на політику менеджменту (корпоративну місію фірми), вони все одно готові і бажають сприяти менеджменту, орієнтованому на відкладений в часі, але істотний ріст вартості бізнесу.
При цьому можна виділити два, виключачих один одного типа менеджменту:
Фінансовій мотивації середньострокових, по терміну свого вкладення коштів, крупних інвесторів компанії більшою мірою відповідає другий з названих вище типів менеджменту, оскільки за 3—5 років ці інвестори можуть, користуючись своїм впливом на менеджмент (хай і не з повним контролем над менеджерами), наполягти на: початку здійснення фірмою і просуванні нею таких інвестиційних проектів, які здатні давати відкладену в часі, проте, серйозну віддачу.
З погляду фінансових характеристик вказаних проектів їх можна кваліфікувати як: а) капіталомісткі (з великими стартовими інвестиціями і тривалим інвестиційним процесом) проекти, наприклад логістичні, з підвищеними значеннями чистого дисконтованого доходу (net present value, NPV) і внутрішньої норми рентабельності (internal rate of return, IRR); б) некапіталомісткі, з коротким терміном окупності, але і низькими величинами показників NPV і IRR.
Успішні інноваційні проекти дійсно є капіталомісткими, але здатними приносити компанії-інноваторові тривалий час значні прибутки, якщо вдасться добитися закріпленою патентами інноваційної монополії, яка у свою чергу, дозволить або проводити цінову політику «зняття сливок», або встигнути за цей час закріпити клієнтуру (важливий нематеріальний актив) і потім максимізувати повторні продажі закріпленим клієнтам.
Виходячи з вищенаведеного, успішні інноваційні проекти здатні не тільки різко, але й надовго та з перспективою подальшого зростання підняти ринкову вартість підприємства. Це полегшить середньостроковим інвесторам пошук покупців своєї частки в підприємстві, оскільки для нових власників цієї частки мінімізується ризик втрати вкладених коштів.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Концепція управління вартістю підприємства (Shareholder Value Concept, Value-Based Management) орієнтує менеджмент на зростання ринкової вартості компанії або зростання вартості майнового комплексу, що створюється або розвивається в інноваційних проектах. Ця концепція в протилежність концепції максимізації поточних і очікуваних в найближчий час прибутків ставить акцент на реалізацію вказаних інноваційних проектів, які забезпечать на майбутнє стабільні підвищені грошові потоки.
Зростання ринкової вартості компанії інноватора відбувається ще до того, як компанія зуміє вийти на значні фактично отримувані прибутки від продуктових і процесних інновацій. Це відповідає інтересам тих інвесторів, які спочатку планують перепродати через певний час свої долі в компанії і таким чином готові сприяти істотному зростанню вартості їх часток в терміни здійснення інноваційних проектів.
Особливим випадком застосування концепції управління вартістю підприємства є реалізація інноваційних проектів молодими спеціалізованими фірмами із залученням венчурних інвесторів. Їх залучають як співзасновників цих фірм з наданням значного ступеня контролю над менеджментом компанії. В цьому випадку будь-яка компанія-інноватор планує продаж не своїх акцій (частки у власності на компанію), а акцій створеного в інноваційному проекті бізнесу.
У такій постановці управлінського завдання важливо оцінювати поточну і майбутню ринкову вартість не компанії, а цього бізнесу, оскільки замість продажу своєї частки в компанії її інвестори можуть планувати (через тих же 3—5 років) продаж компанією (під їх тиском) налагодженої справи (бізнесу) і отримання своєї частки, що суттєво зросла в ціні.
В цьому випадку роль оцінки бізнесу в практичному управлінні вартістю підприємства полягає, в забезпеченні постійного моніторингу за тим, як ті чи інші рішення по управлінню компанією (бізнесом) впливають на оцінну поточну і прогнозовану майбутню ринкову вартість її майнового комплексу. Використовуючи результати оцінки, менеджери коригують систему управління фірмою і її проектами.
Оскільки на вхід системи управління вартістю компанії поступає базова вартість (поточна), то на першому етапі проводиться оцінка майнового комплексу (бізнесу) без урахування майбутніх інвестицій на реалізацію інноваційного проекту при існуючій організації бізнес-процесу.
Оцінка майнового комплексу (бізнесу), орієнтованого на збільшення вартості компанії, базується на дисконтуванні прогнозованих грошових потоків, які в майбутньому принесуть активи компанії з урахуванням необхідних інвестицій для реалізації інноваційного проекту. Вихідними даними для проведення оцінки повинні служити результати проведеного аудиту (юридичного і фінансового Due Diligence), аналізу ринків компанії і галузі, який базується на даних маркетингових досліджень сектора ринку, на якому працює компанія, а також перспективного бізнес-плану розвитку компанії, складеного для досягнення необхідної вартості компанії в намічені терміни (3-5 років).
Литература:
|